Новини

До уваги відвідувачів заповідника! Екскурсійний сезон 2017 року в НІКЗ "Качанівка" стартує 29 квітня.

5 березня 2017 року в Національному історико-культурному заповіднику "Качанівка" відкрилася виставка живопису "Грані жіночності" на основі фондової колекції Дирекції художніх виставок Міністерства культури України на відзначення 203-ї річниці від дня народження Т.Г.Шевченка.

15 жовтня 2016 року в заповіднику розгорнуто виставку творів образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва "Качанівські етюди" (ІІІ сезон) учнів Дитячої школи мистецтв м.Обухів та випускників Київської академії мистецтв.

14-15 вересня 2016 року в Національному історико-культурному заповіднику «Качанівка» було проведено V Качанівські наукові читання на тему: «Палацово-паркові комплекси України: вивчення, охорона, збереження та використання».

В Національному історико-культурному заповіднику "Качанівка" пройшло ювілейне на Х літературно-мистецьке свято "Качанівські музи". У програмі свята: концертна програма кращих митців України, професійних музичних колективів Чернігівщини, талановитих аматорських гуртів Ічнянщини.

На території Національного історико-культурного заповідника «Качанівка» квест-гра для дітей «Скарби Качанівки - 2016».

День відкритих дверей - Наказ по заповіднику

Наші друзі
Батурин - "Гетьманська столиця" Всеукраїнський клуб з історії

В.В.Тарновський (молодший) - подвижник Української національної ідеї (до 175-річниці від дня народження).

Качанівка, як дворянська садиба, відома не лише в Україні, але і за її межами. Вона відома як культурно – мистецький осередок 19 ст.; її називають також «Меккою вітчизняної культури!». Але б ніколи Качанівка не набула такої слави і величі, якби не один із її господарів - Василь Васильович Тарновський (молодший), 175 річницю від дня народження якого відзначає цього року громадськість України.

Для того, щоб зрозуміти постать В.В.Тарновського, потрібно знати, в якому середовищі ріс і виховувався майбутній господар Качанівки. І тут, звичайно, не можна применшувати значення його попередників: Григорія Степановича Тарновського (дядька), за часів якого Качанівка набула значення культурно – мистецького осередку, а також батька – Василя Васильовича Тарновського (старшого), який поклав життя на алтар науки і все своє свідоме життя захищав і відстоював інтереси кріпосних.

Народився він 20 березня 1837 року у селі Антонівка Пирятинського повіту на Полтавщині у родині В.В.Тарновського(старшого) та Л.В.Юзефович. Початкову освіту отримав у Москві в приватному пансіоні, потім навчався в Петербурзькому інженерному училищі, після чого закінчив історико-філологічний факультет Київського університету св.Володимира (нині – Національний університет ім. Тараса Шевченка). Службу розпочав у вересні 1862 року як кандидат у мирові посередники Борзенського повіту Чернігівської губернії, а з 22 листопада 1864 року став мировим посередником Парафіївської дільниці. Цю посаду було запроваджено після селянської реформи 1861 року. Кандидатуру затверджувало Міністерство внутрішніх справ. Мировий мав узгоджувати суперечки між селянами і поміщиками, розглядати скарги на дії влади і т. ін.. На канцелярські потреби видавалися невеликі кошти, справ було чимало, тому до роботи, яка суттєвих матеріальних статків не приносила, ставали ентузіасти, які дійсно прагнули поліпшити нелегке життя простого люду.

17 січня 1869 р. В.В.Тарновський отримує чин губернського секретаря, який відповідав ХІІ класові «Табелю про ранги», а невдовзі стає маршалком (предводителем дворянства) Борзенського повіту. Про авторитет В.В.Тарновського красномовно свідчить той факт, що його впродовж 18 років обирають повітовим маршалком Ніжинського та Борзенського повітів Чернігівської губернії.

З юнацьких літ В.В.Тарновський розпочав колекціонування українських старожитностей, не шкодуючи коштів на придбання рідкісних експонатів. Поповнюючи родинну колекцію, Василь молодший користувався порадами славетних українських істориків: Миколи Костомарова, Володимира Антоновича, Пантелеймона Куліша, Олександра Лазаревського, Дмитра Яворницького, Миколи Біляшівського та ін.. В. Тарновський товаришував з багатьма видатними діячами української та російської культури, серед яких – Микола Шугуров, Павло Житецький, Ганна Барвінок, Марко Вовчок, Василь Білозерський, Петро Кочубей, Василь Горленко, Микола Стороженко, Микола Новицький, Опанас Маркович, Володимир Науменко та ін.. Гостями Качанівки за різних часів були художники Олександр Агін, Василь Штернберг, Лев Логаріо, Лев Жемчужников, Андрій Горонович, Ілля Рєпін, брати Володимир та Костянтин Маковські, Микола Ге та ін.. Роботи багатьох з них увійшли до зібрання Тарновського разом з полотнами Ван Дейка, Даунера, Теньєра, Ореста Кіпренського, Карла Брюлова, Олександра Іванова, Сократа Воробйова, Григорія Михайлова, Івана Айвазовського.

Постійними гостями Качанівки були також численні сусіди та родичі Тарновських – представники старовинних українських дворянських родин: Галагани, Забіли, Кочубеї, Маркевичі та ін.. Частенько вони подовгу гостювали в Качанівці цілими родинами, особливо, за традицією, в дні іменин господаря та його дружини. Серед них було багато дійсно видатних людей, зокрема Іван Михайлович Скоропадський – засновник унікального дендропарку в Тростянці (дід Павла Петровича Скоропадського – останнього гетьмана України, фундатора Української академії наук), Андрій Михайлович Миклашевський (засновник відомої на всю Європу Волокитинської порцелянової фабрики, дід гетьмана П.П.Скоропадського по матері), граф Григорій Олександрович Милорадович (видатний історик Північного Лівобережжя та археограф, Чернігівський губернський предводитель дворянства), граф Петро Капніст (відомий поет), колекціонер Василь Кочубей, Григорій Павлович Галаган (засновник колегіуму ім. Павла Галагана у Києві (1871) та гімназії в Прилуках (1874) та ін..

Так само, як його дядько та батько, Василь Васильович - молодший приятелював із Шевченком, якого зустрів вдруге 21 серпня 1859 року, коли поет в черговий раз завітав до Качанівки. Цю зустріч детально описано у спогадах М.В.Тарновського, який провів дитячі роки у садибі свого дядька: «В.В.Тарновському - молодшому було тільки сім років, коли Тарас Григорович гостював у Потоках, але він виріс у сім’ї, де шана до поета була, так би мовити, традиційною, а тому захоплювався його поезією, знав напам’ять багато віршів і глибоко поважав поета як людину». Тому, «коли чоловік у парусиновому кобеняку підійшов і назвав себе Шевченком, обидва кинулися один одному в обійми… Після обіду Тарас Григорович схотів погуляти в саду. Вийшовши з дому, він зустрів багатьох служників - дворових, які зібралися, щоб побачити Шевченка, бо вони пам’ятали його і любили. Тарас Григорович ласкаво з усіма вітався, з деким обнімався і згадував свої колишні відвідини Качанівки. Під час прогулянки поет був задумливий і сумний, певно, перед ним проходили картини минулого. В одному особливо мальовничому місці, серед плоскогір’я, на майданчику коло самого ставка, він був вражений красою краєвиду і вигукнув: «Як умру, то поховайте мене тут»… В іншому місці син господаря попросив Тараса Григоровича посадити йому на згадку молодий дубок (оскільки це було в серпні,то деревце було викопане, щоб було надійніше, із землею). Шевченко, посадивши дубок, побажав: «Дай, Боже, щоб нам довелось коли-небудь посидіти в тіні його гілля». Повернувшись із прогулянки, яка для Тараса Григоровича була безперервним переживанням минулого, вони обидва лягли перед будинком на траві, і студент почав декламувати поетові його ж вірші, ще тоді ненадруковані. Тарас Григорович багатьох не пам’ятав і майже за кожним віршем здивовано питав: «Коли це я писав?» Уже місяць зійшов, яскраво освітлюючи все навколо, а вони все ще лежали на галявині, поринувши в поезію і милуючись теплою українською ніччю… Прийшовши до зали, де було приготовлено вечерю, Тарас Григорович попросив дати йому альбом, висловивши бажання написати щось на згадку про своє відвідання Качанівки. Альбом зараз же принесено, і Тарас Григорович написав у ньому три рядки:
І стежечка, де ти ходила,
Колючим терном поросла.
1859 року, 21 серпня, Качанівка».

В.В.Тарновський - молодший зібрав 1000 одиниць живописних творів, малюнків, рукописів, автографів та особистих речей Т.Г.Шевченка. По смерті поета часто відвідував його могилу, де власним коштом спорудив хрест і встановив барельєф Кобзаря. Щороку влаштовував і оплачував колективні пароплавні подорожі Дніпром до Чернечої гори у Каневі. 1891 року власним коштом, накладом 100 примірників, видав альбом «Офорты Шевченка в коллекции В.В.Тарновского».

Проте не лише вшануванням пам’яті Тараса заслужив Тарновський-молодший вдячність нащадків. Не без його фінансової допомоги впродовж багатьох років (1882-1907) виходив щомісячний історико - етнографічний журнал «Киевская старина», навколо якого гуртувалася свідома українська інтелігенція. Василь Васильович склав значні пожертви на спорудження пам’ятників Іванові Котляревському в Полтаві та Богданові Хмельницькому в Києві, зведення Київської громадської бібліотеки, проведення археологічних досліджень на Княжій горі поблизу Канева (під керівництвом М.Біляшівського). Коштом Тарновського побачило світ чимало унікальних видань, зокрема альбом Володимира Антоновича та Володимира Беца «Исторические деятели Юго-Западной России в биографиях и портретах. По коллекции В.В.Тарновского» (1883), появу якого державними чиновниками було сприйнято як антидержавну акцію (професор В.Бец змушений був залишити Київський університет, де пропрацював 30 років).

Тарновський відмовився від боргу Куліша у сумі 3660 крб., який Пантелеймон Олександрович завинив його батьку і який пішов на видавничу діяльність. Вчинок красномовно засвідчує про безкорисливість і меценатський напрямок діяльності Тарновського, коли мова йшла про славу України. По смерті Куліша Василь Васильович долучився до впорядкування його могили в Мотронівці, що поблизу Борзни, матеріально підтримував удову небіжчика - Ганну Барвінок.

Без підтримки В.В.Тарновського не з’явилося б перше узагальнююче дослідження Дмитра Яворницького про запорізьких козаків - «Запорожье в остатках старины и преданиях народа». Ось як про це розповідає сам академік: «Обробивши як треба записи… сповістив про те Василя Васильовича Тарновського. На те він мені незабаром одповів: «Высылаю вам для напечатанья «Запорожья» 1000 рублей». Через те,що до тексту книги треба було прикласти ще більше 60 фотознімків та ще декілька планів, тисячі карбованців було замало, я звернувся до відомого столичного видавця Л.Ф.Пантелєєва, і моя книга побачила світ 1888 року. Але ще тоді, коли книга лежала в друкарні, її було заарештовано. Я поспішив сповістити про те Василя Васильовича Тарновського. Він надіслав мені листа, в якому радив звернутися до «члена совета по делам печати» В.М.Юзефовича, який бував у Тарновських в Качанівці. Я заявився до В.М.Юзефовича і розповів йому про свою пригоду.

Отже і моя книга лежить тиждень, лежить два тижні, лежить увесь Великий піст. На Великдень заходить до мене В.М.Юзефович. Я йому підношу гарно розмальовану писанку.
-Гарна ваша писанка, - спасибі вам. А я бачив вашу другу писанку, так та ще краща.
-Це яку?
. -А ту,що ви надрукували. Вітаю вас із тією писанкою!
-Так та ж у друкарні запечатана лежить.
Тут В.М.Юзефович витяг з кишені квиток і подав мені. На тому квитку було написано: «Книгу Д.И.Эварницкого «Запорожье в остатках старины и преданиях народа» дозволяется допустить к продаже».

Річ у тім, що Володимир Михайлович Юзефович (1841-18930), про якого розповідає Яворницький, був впливовим чиновником при київському генерал-губернаторі, а з 1881р. - членом ради Головного управління у справах друку. Його ж батько, Михайло Володимирович Юзефович (1802-1889), був рідним братом матері В.В.Тарновського (молодшого) - Людмили Володимирівни. Отже, саме родинні зв’язки Тарновських та Юзефовичів допомогли згодом Д.І.Яворницькому видати в Петербурзі своє перше ґрунтовне дослідження про запорозьких козаків.

Попри свій буйний темперамент, який неодноразово спричиняв йому масу проблем, Василь Васильович був людиною гостинною, відвертою, щиро закоханою в українську культуру та героїчну історію свого народу. Його колекція, у формуванні якої брали участь багато хто з представників української наукової та мистецької інтелігенції, переросла рамки приватного зібрання і стала явищем загальнонаціонального масштабу. Яворницький так описує своє враження від перших відвідин качанівського палацу в 1887 року: «Зала була висока, у два світи. Світ входив і крізь вікна і падав згори крізь відтулини в скляній стелі. На всіх стінах, од верху до низу, висіли портрети гетьманів, полковників, генеральних суддів, осаулів, митрополитів, архієреїв, гетьманш, дружин полковникових, різних жінок «панського достоїнства». На підлозі, попід стінами, стояли гарного виробу шахви, де лежали булави, перначі, дорогі шаблі, розкішні сідла, і чого тільки там не було! У мене на все розбігалися очі: дивлюся на одне, а кидаю погляд на інше.

Мене підвели до круглого, інкрустованого, оббитого бронзою стола, на якому лежала розгорнута,із золотим обрізом, книга, і попрохали написати в ній своє імення та прізвище. Я устромив свої очі у ту книгу і там побачив такі прізвища: Шевченко, Глинка, Гоголь, Костомаров, Рєпін. Еге, та тут цілий Пантеон! Страшно було й ставити коло таких прізвищ своє убоге прізвище».

Василь Васильович мріяв перетворити Качанівку на загальноукраїнську святиню, перевезти сюди останки видатних українців – Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Григорія Квітки-Основ’яненка, Миколи Костомарова та, насипавши над ними високі могили, заснувати український Пантеон.

Авторитет колекції Тарновського бав таким великим, що до неї передав свій архів Пантелеймон Куліш і, по смерті письменників, родичі Івана Нечуя-Левицького та Михайла Коцюбинського.

За величезний внесок у розвиток української культури та освіти Василя Васильовича Тарновського 1891 року було обрано почесним членом Товариства «Просвіта» у Львові.

Збираючи свою колекцію, Тарновський об’їздив усю колишню Гетьманщину, а також разом з молодим іще тоді Д.І.Яворницьким побував на землях Запорізької Січі, де придбав чимало унікальних козацьких старожитностей.

Безперечно, основою колекціонерських захоплень Тарновського, був його щирий український патріотизм та бажання врятувати для нащадків історичні реліквії свого народу. Василь Васильович вірив у відродження України, сподівався, що невдовзі повстане незалежна українська держава, сповнена героїчного козацького духу. Як стверджує Яворницький: «Він сам себе у душі утішав тим, що коли Україна скоро-недовго зробиться справді самостійна, то тоді за Гетьмана стане в ній ніхто інший, як Василь Васильович Тарновський».

Тому з таким пієтетом збирав і зберігав він у своїй колекції символи української державності – гетьманські булави, полковничі перначі, зброю та особисті речі гетьманів Богдана Хмельницького, Івана мазепи, Павла Полуботка, Кирила Розумовського та інших видатних діячів нашої історії (серед них – уродженця Борзни, де Василь Васильович почав свою громадську службу, полковника Семена Палія), а також їхні портрети. Переїжджаючи на зиму до Києва, він віз із собою значну частину експонатів, зокрема портрет Мазепи, його гетьманську булаву та шаблю, страшенно дратуючи цим вірнопідданих царських чиновників та представників жандармського корпусу. Його ж самого в образі гетьмана зобразив І.Ю.Рєпіна під час відвідин Качанівки у 1880 році та пізніше як знатного козака у високій чорній шапці – на знаменитому полотні «Запорожці пишуть листа турецькому султану» (1891). Художник А.М.Горонович також намалював портрет Тарновського - на повен зріст у традиційному одязі козацької старшини (1860р.).

Знаменно, що мрії Василя Васильовича про відродження Гетьманату здійснилися невдовзі після його смерті, причому гетьманом української держави став його сусід - Павло Петрович Скоропадський, дитинство якого пройшло в родовому маєтку Тростянці, неподалік Качанівки. Гетьман у спогадах «Моє дитинство на Україні» пише: «Згадую …іншого сусіда, теж у 12 верстах від нас - Василя Васильовича Тарновського, відомого збирача української старовини, що пізніше перейшла до Чернігівського музею».

Подвижницька діяльність великого колекціонера і мецената зустрічала не лише підтримку свідомих українців, а й запеклий опір великоросійських шовіністів. Він хотів безкоштовно передати свою збірку до Києва, але зіткнувся з активним опором чиновників, які вбачали у створенні українського музею виникнення ще одного вогнища «малороссийского сепаратизма». Коли відомий колекціонер В.В.Тарновський захотів передати своє унікальне зібрання в подарунок Києву, то зіткнувся не те що з холодністю, але з відвертою ворожнечею до цього задуму, і змушений був відмовитися від свого наміру».

Переймаючись долею своєї збірки, Тарновський профінансував видання трьох фундаментальних каталогів, один з яких (1893) склав власноручно (Шевченкіана). Другий (живопис та історичні реліквії) склав М.Ф.Біляшівський (1898), третій (старовинні та рукописні документи) - Борис Грінченко (1903). Фахівці оцінювали зібрання В.В.Тарновського в 300-400 тисяч карбованців, але для України воно було безцінним. До Тарновського цілком можна віднести відомі слова Сергія Єфремова, сказані ним про іншого видатного патріота України Євгена Чикаленка: «Він любив Україну не лише до глибини свого серця, але й до глибини власної кишені».

В 1897 р. Василь Васильович подарував колекцію «без права відчуження і переміщення з міста Чернігова» Чернігівському губернському земству, яке спорудило для неї окреме приміщення в готичному стилі (на нинішній вулиці Т.Шевченка). Відкриття «Музею українських старожитностей В.В.Тарновського» відбулося у 1902 році, через три роки після смерті його засновника 13(25) липня 1899 р. В.В.Тарновського було поховано у Києві біля Аскольдової могили, а пізніше (у 30-х роках) перепоховано на Звіриницькому кладовищі.

Що ж стосується Чернігівського музею, то після революції, порушивши волю дарителя, колекцію розпорошили. На базі шевченківських матеріалів було засновано Національний музей Тараса Шевченка у Києві; виїхали з Чернігова, волею чиновників, й інші експонати колекції.

Майже вся колекція образотворчого мистецтва (особливо живопис та графіка), згоріла у 1941р., коли в будинок музею влучила фашистська бомба. Про це пише (21.09.1944) у своєму щоденнику Олександр Довженко: «У давньому – предавньому Чернігові над Десною музей… Під музеєм у льоху під замком брудний «заарештований» музей. А в ньому під замком сургучними печатями в'язні – портрети 17 і 18 століть і речі. Тут гетьмани і полковники, митрополити, жінки козацької старшини. Все темне од часу і темряви в'язниці. Виконані прекрасними майстрами… І довго дивились Богдан з Іваном (гетьмани Хмельницький та Мазепа) один на одного, дивились щось років кільканадцять, аж поки не вилетіли в повітря, розірвані в шмаття німецькою бомбою, і не щезли в полум'ї великої пожежі.
-Нехай горять, к такій матері,- сказав я своїм хлопцям.-Не гасіть.
-І згоріло все?
-Все,- зареготав секретар Чернігівського обкому… розповідаючи мені про загибель малярства українського народу 17 і 18 століть».

За даними чернігівської дослідниці Л.Студьонової, це був відомий партійний діяч О.Ф.Федоров.

З травня 1919 року музей став називатися Першим радянським. На 1923 р. його фонди нараховували 9375 експонатів. Він був одним із дев'яти музеїв України, що мали республіканський статус і перебували на державному утриманні. У 1925 році музей українських старожитностей В.В.Тарновського став складовою частиною Чернігівського історичного музею, якому в 1991 р.(за сприянням вже покійної Раїси Максимівни – дружини Михайла Сергійовича Горбачова) повернуто ім'я Василя Васильовича, яке на довгі роки було несправедливо забуте.

Постать В.В.Тарновського – молодшого як мецената, колекціонера, культурно – громадського діяча і просто людини заслуговує на вдячність нащадків і на увіковічнення! Давно назріла потреба гідно вшанувати пам'ять цієї видатної особистості, назвавши на його честь вулиці та встановити пам'ятники у Києві, Чернігові і, звичайно ж, у Качанівці.

фото
фото
фото
фото
Щиро вдячний за підтримку при створенні сайту:
Endels реєстрація в ВЕБ Колектив НІКЗ 'Качанівка' Михайло Русаков КтоНаНовенького
Если изображения не видно, обновите страницу
карта маршрутів
на головну сторінку Книга для гостей про сайт, автора та ін..
Яндекс.Метрика Счетчик тИЦ и PR НІКЗ Качанівка, НИКЗ Качановка, сайт Качановка, палац Качанівка, заповідник Качанівка, заповедник Качановка, Тарновський, Буренко, kachanovka, Черниговской области, Ичнянского района