Всі публікації.

М.Ф.Біляшівський

Місце М.Ф.Біляшівського у формуванні колекції В.В.Тарновського.

(до 150-річчя з дня народження)

Біляшівський Микола Федотович – український археолог, етнограф, мистецтвознавець, громадський діяч, член Київського товариства старожитностей і мистецтв, один із засновників та дійсний член Української Академії Наук з 1919 року.

Народився 24 жовтня 1867 року в м. Умані, у родині священика. Коли йому виповнилося чотири роки, після смерті матушки Марії, сім’я переїхала в Київ до родичів.

Початкову освіту Микола Федотович здобував у ІІ-й Київській гімназії. Історію у його класі викладав В.П.Науменко, у майбутньому ректор щомісячного історичного журналу «Кіевская старина». Заохочував Біляшівського до вивчення та збирання місцевої старовини директор Церковно-археологічного музею на Подолі Микола Петров. Ще гімназистом цікавиться нумізматикою.

Навчався з 1885р. по 1891р. у Київському університеті на юридичному факультеті, паралельно відвідував лекції з історії В.Б.Антоновича та А.В.Прахова, що віддвалило його від занять нумізматикою і змусило цілковито віддатись археології. В 1887 році Антонович запрошує Біляшівського , на той час ще студента, їхати з ним на розкопки. А через два роки Микола Федотович проводить розкопки вже самостійно.

В 1990 році археолог пішки подорожує правим берегом Дніпра до гирла річки Рось. У селян села Пекарів він натрапляє на багато речей давнини великокняжої доби, що приводить його на Княжу Гору.

Багато речей, добутих у хижацький спосіб на Княжій Горі, селяни приносили до Василя Васильовича Тарноського(молодшого), господаря Качанівської садиби, які він купував у свою колекцію. Проте йому боліло, що всі скарби залишають край. Він вирішив купити Княжу Гору, що й здійснилося протягом 1890 року. Відразу після придбання Княжої Гори Василь Васильович, навесні 1991, року вирішив розпочати тут систематичні розкопки. Цю справу він доручив «молодому археологу» Миколі Федотовичу Біляшівському, з сім’єю якого він уже був знайомий давно. Тарновський товаришував з його батьком, діти Тарновського часто бували в будинку сім’ї Біляшівських.

Розкопки, як пише у своєму звіті Біляшівський проводились інтенсивно: «За дорученням Василя Васильовича Тарновського я здійснював розкопки на Княжій Горі протягом літніх місяців 1891 року. Розкопки були оснащені дуже добре: на горі влаштували приміщення для робітників. Роботи виконували дуже ретельно досвідчені землекопи числом десять осіб, навмисне для цього виписані. Аби нічого не пропадало, робітників розмістили так, що кожен робітник з лопатою працював у парі з іншим, котрий перебирав руками землю. Завдяки такому способу навіть найдрібніші намистини не випадали з-під нашої уваги. Роботам частково заважав вітер, що майже весь час дув на горі і здіймав дрібну їдку куряву.»

Під ударами Княжа Гора почала віддавати скарби, що зберігалися в її надрах упродовж століть. Це були скарби для науки, для вивчення побуту далекої минувшини.

Селянські розкопки і розкопки здійснені Василем Васильовичем Тарновським, дали дуже велику колекцію хрестів великих і малих, а також образків для носіння і на шиї, й поверх одягу. Ці хрести і образки заслуговували на увагу і дослідження.

Знайдено безліч жіночих прикрас із золота і срібла з гніздами для коштовного каміння та перлів. Тут були нашийні гривні, пов’язки, кільця, каблучки і величезне зібрання сережок найрізноманітніших форм і декорування. Золоті підвіски для намиста та багато ін.. прикраси – із золота й срібла. Знайдено було багато браслетів з різних металів – золота, срібла, міді, заліза. Були браслети з кольорового скла, цілі й биті. Намиста, цільні і окремими намистинками – із золота, срібла, скла. А також із сердоліку, халцедону та іншого каміння.

Як додаток до жіночих прикрас, річ, без якої жодна жінка не могла обійтися, - люстерка. Сплавлені з міді, олова й срібла, вони мали один бік відполірований, який правив за дзеркало. Наприкінці розкопок 1891 року було викопано чотири скарби. М.Біляшівський у звіті про розкопки 1891 року писав: «Наприкінці розкопок виявлено чотири скарби, які загалом становлять вельми багатий набір усяких прикрас, дуже цікавих з художнього погляду. Хоча речі цих скарбів здебільшого вже відомі, але, як доповнення до інших, які характеризують культуру поселення на Княжій Горі, були дуже доречні». Речі зі скарбів були виготовлені також із золота і срібла.

До колекції В.В. Тарновського за перше літо розкопок надійшло понад 1500 предметів, що являли величезну археологічну цінність і прикрасили й без того цінне зібрання Василя Васильовича Тарновського.

Друге літо розкопок 1892 року дало менші жнива. Ті самі дві історичні епохи кам’яного віку і великокняжої доби.

Наступного, 1893р. систематичні розкопки на Княжій Горі не могли тривати через зовнішні обставини. Княжа Гора з навколишніми угіддями перейшла у власність селян С.Пекарів, які зорали всю поверхню і схили й засіяли їх хлібом і розвели баштани. Проте, цікавлячись усе ж тими речами, що селяни можуть ще знайти на Княжій горі, Василь Васильович Тарновський(молодший) доручив Біляшівському скуповувати в селян усе, що становитиме інтерес. Це підтверджує Микола Федотович у статті «Случайные находки на Княжьей Горе»: «Протягом трьох місяців мені довелося жити поблизу Княжої Гори; завдяки цьому вдавалося купувати в селян майже все, що вони знаходили . Все, придбане в селян, надійшло до колекції Василя Васильовича Тарновського.

Осінню 1992 року Микола Федотович залишає Україну і перебирається до Москви. В 1892-1893 р.р. працює в Московському архіві Міністерства юстиції та музеях міста. В 1894 році стає завідуючим архіву колишнього фінансового управління царства Польського при Варшавській казенній палаті. Перед від’їздом до Польщі, влітку 1893 року відвідує славозвісну Качанівську садибу. В своїй автобіографії Біляшівський лишає спогад про Качанівку: «Частину літа провів у себе на хуторі, а потім поїхав до В.В.Тарновського в його Качанівку. Тут я вперше побачив як живуть великі пани, побачив палац, побачив парк…».

Повернувшись з Польщі стає членом редакції журналу «Киевская старина» та головний редактор «Археологической летописи Южной России». Один з фундаторів та директор Київського міського художньо-промислового музею, колекції якого згодом лягли в основу зібрань Державного музею історії України, державного музею Т.Г.Шевченка.

В 1906 році Біляшівського було обрано депутатом першої Державної думи Росії, в якій він став одним з ініціаторів створення «Українського клубу». З 1917 року член Центральної Ради. У березні1917 року призначений комісаром з охорони пам’яток Київської губернії, з вересня цього ж року очолив відділ музеїв і охорони пам’яток Генеральнго секретаріату. Працював у Кабінеті українського мистецтва, Етнографічній комісії АН УРСР, Етнографічному товаристві України. Також Микола Федотович зробив значний внесок у розвиток музейної справи та охорони пам’яток старовини. Автор проекту першого закону українипро охорону пам’яток історії, культури і мистецтва(1918р.), склав програму створення національних і регіональних музеїв, музейної реформи в Україні на наукових засадах. Фундатор історико-краєзнавчого музею на Волині в місті Городок Рівненської області.

За період своєї творчості діяльності вчений повідомив про п’ять тисяч цінних знахідок на Княжій Горі, написав близько 300 статей, записав багато народних пісень різних жанрів, загадок, прислів’їв і приказок, легенд і переказів, вертепних драм; уклав українсько-російські діалектні словники волинських говірок.

Помер Микола Федотович Біляшівський 21 квітня 1926 році у Києві. Згідно із заповітом, похований у Каневі на Княжій горі, неподалік від могили Тараса Шевченка. Архів Біляшівського зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського.

Фабриченко Валентина – організатор екскурсій І-ї категорії НІКЗ «Качанівка»

НІКЗ Качанівка, НИКЗ Качановка, сайт Качановка, палац Качанівка, заповідник Качанівка, заповедник Качановка, Тарновський, Буренко, kachanovka, Черниговской области, Ичнянского района