Всі публікації.

Л.М.Жемчужников

Україна у долі художника Л.М.Жемчужникова (14(02).11.1828 - 06.08(24.07).1912)

Лев Жемчужников був людиною талановитою, живою, чесною, доброю, щиро закоханою в мистецтво і поезію.

Лев Михайлович Жемчужников народився у дворянській родині М. М. Жемчужникова і княгині О.О.Перовської (позашлюбної дочки О.К.Розумовського) в с.Павловка, Орловської обл., РФ, тепер м.Пушкін Санкт-Петербурзької міськради, РФ). Його батько був сенатором і обіймав посаду цивільного губернатора Петербурга. Брат поета, сатирика і гумориста Олексія і поета Володимира Жемчужникових. Доводився небожем відомому письменнику Антонію Погорельському (О.О.Перовському), двоюрідним братом Олексію Толстому. Як виходець з родини військовиків, з дитячих літ пройшов сувору науку. Шестирічним хлопчиком (на той час його мати померла) Л.Жемчужников був відданий до Царськосельського корпусу, у 1838 р. переведений до 1-го кадетського, а в 1843 р. – до пажеського корпусу. Вже там у нього проявився художній талант – юнак починає вивчати історію мистецтв, оглядає приватні збірки творів, буває у майстерні видатного скульптора П.К.Клодта, згодом знайомиться з Карлом Брюлловим, учителем Т.Шевченка. Улітку 1848 p., закінчивши пажеський корпус, відмовившись від подальшої кар'єри, присвячує себе мистецтву та літературно-критичній діяльності. У 1849-1852 р.р. навчається в Петербурзькій академії мистецтв у Карла Брюллова та Олексія Єгорова. Роки, що їх Жемчужников провів у Петербурзькій Академії, не задовольняли його, бо справжньою школою для нього стало народне життя України.

Вперше Л.Жемчужников відвідав Україну влітку 1852 року. По дорозі до Ковалівки на Полтавщині він зупинявся в Чернігові. Молодого художника вразили краєвиди стародавнього міста над зачарованою Десною, його прадавня історія. Жемчужников гуляє містом, оглядає монументальний іконостас Спаського собору, відвідує Троїцький монастир, змальовує Антонієві печери. З Чернігова Лев Жемчужников прямує до старих друзів його батьків – Лизогубів, які мали родовий маєток у Седневі. У маєтку Лизогубі в Седневі Жемчужников багато чув розповідей про Шевченка, познайомився з його творами, робив замальовки хати-майстерні, де працював поет і художник. Відтоді образ співця України полонив його на все життя. З зацікавленістю знайомиться з козацьким містечком, з нащадками старшинського роду братами Андрієм та Іллею Лизогубами. Згодом Л.Жемчужников скаже: «Ковалевка… Это то самое место, в котором искра, таившаяся в душе моей, разгорелась пламенем любви к Малороссии, к ее народу, песне, истории – все мне стало родным. Душа моя соединилась с Украиной горячей любовью. Я страдал и плакал за нее. Приехав в Петербург, я затосковал по Малороссии: мне казалось, что я навсегда расстался с нею…».

Після подорожі Україною, Жемчужников всією душею закохався в її поетичну природу, народ, його побут та звичаї. В Україні художник знайшов те, що зворушило його душу і як писав у своїх спогадах: «… дало ей пищу, обратило в пожар таившуюся во мне искру: я не мог надышаться вольным, чистым воздухом, не мог наслушаться музыкальной речи, радостно и грустно было все, что чувствовал и не мог насытиться: хотелось слиться с народом».

Навесні 1853 року Л.Жемчужников зі своїм вірним другом Л.Лагоріо приїздять до Седнева, де були гостинно зустрінуті Лизогубами. Тут вони малювали чарівні краєвиди седнівського парку, знайомились з побутом та звичаями селян, відвідали циганський табір. В Седневі Жемчужников знайомиться з мандруючим письменником і етнографом О.С.Афанасьєвим-Чужбинським, який добре був знайомий з Тарасом Шевченком. Погостювавши в Седневі друзі їдуть до родичів Лизогубів – Галаганів у їхні Сокиринці. По дорозі вони заїхали до колишньої гетьманської столиці – Батурина, де оглянули напівзруйнований палац, відвідали могилу Розумовського в склепі місцевої церкви. В Сокиринцях молодих художників добре зустріли, оточивши ласкою і увагою. Далі подорож друзів вела до славнозвісної Качанівки – маєтку Тарновських. Тут вони гостювали два дні, залишивши автографи про своє перебування в альбомі для гостей, а потім повернулись до Сокиринців. Л.Лагоріо вирушає до Петербурга, а Л.Жемчужников залишається сам. Його поселили в одній із кімнат палацу, про що і пише у спогадах Жемчужников: «Я поселился в нижнем этаже дома, где была отведена для меня квартира в две комнаты, с двумя выходами, из которых один был на парадную лестницу, а другой – на малое крыльцо во двор. Эта квартира оставалась всегда за мной: и через это самое крыльцо меня часто навещал кобзарь Остап Вересай», якого Жемчужников називав своїм другом, а Т.Шевченко- братом. Із Сокиринців Л.Жемчужников навідується у село Васьківці до Михайла Андрійовича Маркевича, подорожує Линовицею, Полтавою, Ковалівкою, а також буває в Прилуках, де з ним одного разу трапилась смішна історія. Левко Михайлович мав звичку одягатися в одяг простого люду і саме через це на ярмарку в Прилуках його хотів заарештувати поліцейський. Художникові довелося у городничого доводити, хто він насправді і з якою метою приїхав до Прилук. А ще із Сокиринців він декілька разів їздив у село Лебединці, бо хотів разом з чумаками вирушити у мандри до Криму. Але розпочалась Кримська війна і поїздка не здійснилась.

Жемчужников, Козма Прутков

Отримавши звістку з Петербурга про те, що Російське Географічне товариство мало намір відрядити художника у кругосвітню подорож або у мандрівку по Сибіру, восени 1853 року Л.Жемчужников повертається до Петербурга. Одне з таких відряджень давало йому можливість підвищитись у чині та ще отримати нагороду, але від усього цього художник відмовляється. В 1853–1854 p.p., Л.Жемчужников разом зі своїми товаришами О.Є.Бейдеманом та Л.Ф.Лаґоріо створили «портрет» Козьми Пруткова. Як відомо, Козьма Прутков – спільний псевдонім, за яким сховалися рідні брати художника Олексій, Володимир та Олександр Жемчужникови та його двоюрідний брат Олексій Толстой. «Спадщина» Козьми Пруткова – це гостра сатира на казенну мораль тодішньої Російської імперії, на тупість її чиновництва, на всіх тих, хто має владу і силу чинити розправу над проявом живої думки. Участь Л.Жемчужникова у створенні образу Козьми Пруткова – важлива сторінка його біографії

Навесні 1854 року Жемчужников знову їде в Україну, яка ніби магнітом притягує до себе своїми чарівними куточками, працелюбними, простими і добрими друзями та знайомими. Знову Сокиринці, саме тут він невтомно працює над картиною «Кобзар на шляху». Картина була придбана Г.П.Галаганом для сокиринського палацу (сьогодні в музеї українського мистецтва в м.Києві). Він здружується з прислугою Галаганів, зі старим сільським дідом, зустрічається з відомим російським письменником І.С.Аксаковим, якого знайомить з Остапом Вересаєм. Останній був у відрядженні, займався дослідженням та описом українських ярмарок. Їздив на ярмарки в Ромни, Срібне, Дігтярі збираючи, матеріали до картини «Чумаки». Восени Жемчужников вирушає до Седнева, де з родиною Лизогубів зустрічає новий 1855 рік, потім перебирається у Васьківці до відомого історика, етнографа і поета М.А.Маркевича. Там збирає матеріали для своїх картин, записує легенди, вивчає народні обряди та звичаї. Весною Лев Михайлович перебирається в Сокиринці, а потім до Линовиці, Гурбинців, інших сіл та хуторів Прилуччини, де художник збирає фольклор, замальовує народні пам’ятки та мріє видати спільно з Миколою Маркевичем збірник пісень з власноручними ілюстраціями. Зі своїм другом Остапом Вересаєм в Лебединцях Л.Жемчужников був присутній на урочистій посвяті будинку, який збудований на замовлення Г.П.Галагана. Саме тут він зібрав і записав велику кількість народних пісень, які так майстерно виконав О.Вересай. У 1856 р. Л.Жемчужников їде до Линовиці, де знайомиться з де Бальменами – Марією Павлівною та Сергієм Петровичем, братом Якова де Бальмена, якому Шевченко присвятив поему «Кавказ». Пізніше у своїх спогадах він напише: «С большой дороги был поворот в Линовицу, куда вела совершенно гладкая и прямая дорога. С левой стороны виднелось в зелени село с белою каменною церковью, а прямо усадьба владельцев. Каменный белый дом с колоннами и мезонином стоял посредине: пирамидальные тополя и белая акация огибали полукругом ограду и въездные ворота. Налево был каменный одноэтажный флигель, в котором довелось мне так часто и подолгу жить». Художник дуже багато малює, записує оповідання, розповіді, казки. На прохання Л.Жемчужникова місцеві дівчата співають народних пісень про жіночу долю, про кохання. У Линовиці Леву довелося навіть побувати на хрестинах. Він і дружина графа Сергія Петровича де Бальмена Марія Павлівна хрестили у кріпака Григорія Андрійовича Рибальченка та його дружини Килини Іванівни сина Степана.

Жемчужников, Кобзар на шляху

Надаючи особливого значення самоосвіті, у 1856 р. Л.Жемчужников разом з О.Аґіним слухає в Київському університеті лекції з анатомії, багато малює з античних скульптур, підтримує дружні стосунки з Пантелеймоном Кулішем, гостює в нього у Києві та влітку того ж року разом вирушають в експедицію по Україні. Дорогою до Черкас вони знайомляться із сім’єю Миколи Гоголя. Куліш збирає усні та письмові матеріали, Жемчужников малює. Потім знову Левко повертається до Линовиці, де зустрічає своє єдине та взаємне кохання. Це була дівчина-кріпачка Ольга, портрет якої він часто малював, пізніше вона почала допомагати йому збирати й записувати народну творчість. Про своє рішення одружитися з Ольгою, Жемчужников розповідає де Бальменам і просить дати дівчині вольну. Де Бальмени сприймають цю новину вороже, бо вони хотіли одружити його зі своєю донькою Марією. Ользі суворо заборонено було зустрічатися з художником, а його самого почали виживати з Линовиці. Де Бальмени зробили все можливе, щоб не допустити цього шлюбу, бо вважали одруження потомственого дворянина на простій кріпачці ганебним вчинком. Де Бальмени дійшли до того, що зробили злодієм батька дівчини, дуже поважну людину, яку декілька разів обирали старостою села. Старий нізащо був жорстоко покараний різками. Жемчужников сильно обурився і перебрався спочатку в Сокиринці до Галаганів, а потім у Седнів до Лизогубів. Осінню 1856 року за попередньою домовленістю з управителем маєтку, викрав свою кохану і разом з нею вирушив до Петербурга. Проте кріпацтво Ольги стає на заваді їхньому офіційному одруженню. Левко удруге звертається до Бальменів з проханням звільнити Ольгу, яка на той час чекала від нього дитину і знову отримує відмову. Залишався один вихід - напівлегально (бо ж везе кріпачку) еміґрувати. Уже наступного, 1857 p., він разом з нареченою Ольгою та другом О.Бейдеманом виїхав за кордон. 19-річна Якилина Степанівна (художник почав її називати Ольгою), донька з кріпацької родини 59-річного Степана Кузьмовича Свириденко та 52-річної Уляни Яківни, стала дружиною і вірним другом художника на все життя. Він знайшов собі дружину серед простих, милих його серцю людей і цим ще раз довів про любов до простого народу, до України. Почувши про цю історію Тарас Шевченко у своєму щоденнику 10 листопада 1857 року написав: «Який милий оригінал має бути цей Л.Жемчужников, який би я був щасливий побачити цю людину, котра так щиро, нелукаво полюбила мою милу рідну мову і мою прекрасну, сердешну батьківщину» і побажав зустрітися з Жемчужниковим, який допомагав матеріально поету на засланні, а потім тішився визволенням Т.Шевченка. За кордоном Л.Жемчужников пробув приблизно три роки. Понад рік він подорожував по Італії, Греції, Туреччині, Палестині, Сірії, Єгипті, а решту часу жив у Парижі. Працював у майстерні Глеза, студіював у свого друга Лаґоріо. У Парижі створив низку картин: «Малоросіянка, яка входить у сіни хати», «Різдво Христове», «Ніч», «Бандурист на могилі» (за мотивами Т.Шевченка). На жаль, після виставки в Парижі більшість робіт Л.Жемчужникова «паризького періоду» розійшлася по приватних збірках і місце їх зберігання невідоме. Там, за кордоном, Л.Жемчужников захопився творчістю Рембрандта, оцінив техніку офорта, з якою його ознайомив Міді. І хоч Л.Жемчужников хотів продовжити термін свого перебування за кордоном з метою завершення художньої освіти, восени 1860 р. на вимогу батька він повернувся додому.

Жемчужников, Покинута

Жемчужников та Т.Шевченко зустрілися у 1860 р. і подружилися. Левко познайомив Кобзаря з новими французькими технологіями виконання офортів, уважно вивчав його роботи. Саме Л.Жемчужников першим після смерті Т.Шевченка написав і опублікував в часописі «Основа» спогади про нього, детально описав похорон поета і промови, виголошені над його могилою на Смоленському цвинтарі в Петербурзі. Продовжуючи традиції Шевченкової «Живописної України», в 1861—1862 р.р. виконав серію офортів (усього виготовлено 49 офортів) та видав їх альбомом під такою ж назвою.

У 1857-1860 роках художник подорожував країнами Європи та Близького Сходу, потім проживав у Санкт-Петербурзі. Постійно звертався до української тематики. Найвідоміші твори присвячені Україні - це картини «Козак у степу» (1853); «Кобзар на шляху» (1854), «Лірник у хаті» (1857), «Козак їде на Січ» (1857); графіка «Жниця» (1851), «Покинута» (1860), «Українка», «Хлопчик-жебрак», «За штатом».

У Петербурзі впродовж 1861–1862 p.p. справу Кобзаря після його смерті продовжив Л.Жемчужников. Ось як він про це писав: «Багато років тому Тарас Григорович почав видавати альбом малюнків під назвою «Живописна Україна»; люблячи і глибоко поважаючи Тараса Григоровича, я намагався дати таку саму назву своєму виданню в пам’ять про свого Шевченка. Хай ця праця буде наче продовженням давньої праці Тараса Григоровича».

У 1862 р. Л.Жемчужников виїхав до свого маєтку у Пензенську губернію, де займався проблемами земства, а з 1870 р. перебував у Москві, служив секретарем правління Московсько - Рязанської залізниці, секретарем Московського товариства любителів мистецтв.

В гуртку, де під керівництвом Жемчужникова вивчали техніку офорта І.Крамськой, І.Шишкін, Ф.Васильєв, В.Маковський, К.Трутовський, І.Михальцева та інші російські та українські майстри, він мав нагоду розповісти про Шевченка і Україну, пробуджуючи справжнє зацікавлення українською тематикою. Зусилля Жемчужникова згуртувати художників навколо художньої та поетичної спадщини Шевченка не пропали марно.

У 80-х роках художник випалює на дикті портрет В.В.Верещаґіна, акварелі «Козак у вигляді центавра», «Козак, що їде на Січ», портрет знедоленого художника О.К.Саврасова.

З 1900 р. і до самої смерті пише спогади «Мои воспоминания из прошлого». Це твір великого митця, представника російської еліти, який віддав своє серце Україні.

Помер Лев Жемчужников 6 серпня 1912 р. похований у Царському Селі – тепер м.Пушкін поблизу Санкт-Петербурга.

організатор екскурсій НІКЗ “Качанівка” О.Є. Чепуль.

НІКЗ Качанівка, НИКЗ Качановка, сайт Качановка, палац Качанівка, заповідник Качанівка, заповедник Качановка, Тарновський, Буренко, kachanovka, Черниговской области, Ичнянского района