Всі публікації.

палац Сокиринці, фото

- Сокиринці – забута історія. -

Садибне життя, що вирувало на Лівобережжі на протязі другої пол. ХУІІІ – всього ХІХ ст. знайшло своє відображення в садибних комплексах, що були створені дворянами на власних земельних володіннях. Не можливо уявити собі дворянську садибу без архітектурного комплексу поєднаного з парком. Розміри і масштабність дворянської садиби залежали в першу чергу від матеріальних можливостей її власників. А форму садиби здебільшого визначав архітектурний стиль тієї епохи в поєднанні з вподобаннями самих власників. Відтак дворянських садиб на території Українського Лівобережжя було на середину ХІХ ст. достатньо, але справді масштабних і величних комплексів створено не так і багато. Серед переліку цих маєтків хотілося б розповісти про садибу Галаганів Сокиринці, що на Чернігівщині.

Родина Галаганів – давній козацький рід. Родоначальник Гнат Галаган був спочатку на стороні Мазепи і Карла ХІІ, але «вчасно» перейшов на бік Петра І.

Гнат Галаган, малюнок

За наказом московського царя Гнат Галаган знищує Запорізьку Січ в 1709 році, де завдяки своїм непересічним якостям був проголошений полковником. За «запопадливу» вірність Петро І подарував Галагану шаблю і золоту табакерку, що аж до революції зберігались в сокиринській садибі. Невдовзі Гнат Галаган стає чигиринським (1709-1714), а потім і прилуцьким полковником (1714-1739). За час полковництва він розширює свої володіння. В 1716 році отримує села: Сокиринці, Дігтярі, Лебедин, Погоріла, Миклашівка, Липова та ін. Разом це склало 806 дворів, що зробило Гната Галагана значним землевласником Лівобережжя. Наприкінці свого життя (можливо спокутуючи свої гріхи) він за власний кошт будує церкву в м.Прилуках, де і був похований в 1748 році.

Наступним власником Сокиринців стає його син Григорій Галаган (1716-1777), що крім земель батька успадкував і булаву прилуцького полковника. Говорили, що отримав він її завдяки величезному хабару, який його батько дав графу Безбородьку. На відміну від неписьменного батька, Григорій навчається в Київський Академії. Як і його батько Галаган - молодший віддано служив російський короні, ще більше розширяючи володіння роду Галаганів. Поступово Григорій став помітною постаттю поміж родовитого російського дворянства. Про це говорить той факт, що на коронацію на трон Єлизавети Петрівни в 1741 році в числі запрошених був і Григорій Галаган. А це, погодьтесь, вияв особливого відношення російської корони до роду Галаганів. І тут, здавалося б, Григорій Галаган «впіймав свою хвилю» в цьому житті, але в свідомості Григорія Івановича відбувається різкий надлом. В 1763 році він йде у відставку і зі своєю дружиною Оленою Михайлівною Дуніною-Борковською (донькою Чернігівського полковника) їде до Сокиринець, де і доживає свого віку в постійних молитвах за гріхи свої і свого батька, навіть збирається йти в монастир. Душевні переживання, що точили душу Григорія призвели його до повного виснаження. В 1777 р. Григорій Галаган помирає. Фактично до самого жовтневого перевороту над його могилою в Сокиринцях висів пернач полковника, а на могильній металевій плиті була написана епітафія і герб роду Галаганів. Григорій Гнатович мав двох дочок і сина Івана, який і успадкував статки батька.

Син Григорія, Іван Галаган теж певний період часу був прилуцьким полковником (1763-1767). Іван був одружений на племінниці гетьмана Розумовського, Катерині Дараган, яка вийшла за нього заміж чотирнадцятилітньою дівчиною. Від неї Іван мав сина, якого в честь свого батька назвав Григорієм. Новий власник Сокиринців будує в садибі новий дерев'яний будинок, що простояв до 1829 року. Любив Іван Григорович подорожувати. Його нотатки, зроблені під час подорожі до Парижу містять багато цікавої інформації. І взагалі він був людиною зі смаком. Про це говорить його портрет, на якому Іван Галаган зображений в модній на той час перуці і в французькому кафтані. Саме за час господарювання Івана Григоровича в Сокиринцях, землі родини Галаганів значно збільшуються. Справа в тім, що дружина Івана Григоровича – Катерина, по смерті своїх братів (були бездітні) успадкувала величезні маєтки - Лемеши, Покорщина та багато ін.

Після смерті чоловіка Катерина переїжджає до свого маєтку в Покорщину (неподалік Козельця), де живе до самої смерті. Власне вона була досить своєрідною особою. Величезні земельні володіння Галаганів робили її як багатою, так і впливовою особою в Чернігівський губернії, крім того Катерина була розсудливою і … безмежно любила тварин. Літом під час об’їздів своїх маєтків, в ескорт, що складався з різного роду екіпажів була обов'язково включена бричка для її собак, які як повноцінні господарі їздили в окремому екіпажі.

Григорій Іванович Галаган, малюнок

Син Івана і Катерини Галаганів - Григорій Іванович Галаган народився 1768 році. На час виховання батьки відправили його до Лейпцигу. Після повернення із-за кордону він оселяється окремо від матері в Сокиринцях. Будучи людиною веселої вдачі, він веде розгульний спосіб життя в садибі. Разом із місцевими поміщиками такої ж вдачі як і сам, господар садиби проводить час в світських розвагах. Особливу увагу він приділяє формуванню в садибі кріпосного театру. Природно, що матері такі витівки сина не подобалися і щоб хоч якось змінити його вдачу, вона одружує його з донькою сусіда Антона Милорадовича – Іриною. Але це мало допомогло. Ірина Антонівна хоча і була дещо старша за свого чоловіка, не змогла істотно вплинути на його розгульний спосіб життя. Проте, веселощі тривали не довго- у віці 35 років Григорій Іванович помирає за не з'ясованих обставин. Незважаючи на специфічний спосіб життя, він встиг побудувати в Сокиринцях замість дерев'яної кам'яну церкву Св. Варвари (втрачена) і залишив по собі трьох дітей: Павла, Петра, Катерину.

По смерті їхньої бабці Катерини, яка юридично володіла всіма землями Галаганів, в 1823 р., дітям дісталось 40 тис. крб. і 10000 кріпаків. За домовленістю між братами Павло, залишив за собою Сокиренці і 12000 тис дес. землі (1дес = 1,09 га.), Петру дісталися землі навколо іншої садиби Галаганів Дігтярів, а сестра отримала Покорщину.

Павло народився в 1793 році, виховувався в Петербурзі в Peterschule (школа Петра), крім того навчався малюванню, докорінно вивчив архітектуру. Більш за все він так і не отримав певної спеціальності, бо в 21 рік він вже був одружений на Катерині Василівні Гудович в 1814 р. і жив з нею в Сокиренцях. на Навчання в більшості дворянських дітей того часу було не для подальшого заробітку, а для загального розвитку. Але разом з тим він веде досить широке суспільне життя, стає попечителем Козелецького училища, колезьким секретарем. Але найголовніше для Сокиренців стала його робота по розбудові цієї садиби. Старий дев'яний дім, що був побудований його дідом і вже не відповідав духу часу Павло наказує знести і побудувати новий, який би більше відповідав смакам власника. Для виконання даного завдання весною 1824 року управляючий Сокиренським маєтком Крутніков запрошує з Москви архітектора Павла Андрійовича Дубровського. За контрактом, що підписав Дубровський вже восени він був зобов'язаний прибути до Сокиренців.

В основу розпланування Сокиренської садиби було покладена традиційну для класицизму схема розміщення палацу по центру парадного в'їзду. Відповідно, і сам палац є яскравим прикладом стилю ампір (імперія), з притаманними для цього стиль елементами архітектуриі оздоблення. Споруда складається з центрального двоповерхового об'єму, що з'єднується прямими переходами з симетричними одноповерховими флігелями. Центральний об'єм має по центру парадного фасаду восьмиколонний портик іонічного ордеру, що спирається на відкриту аркаду.

Парковий фасад має шестиколонний портик, при чому між середніми колонами на зелену галявину спокійно «виливається» широкий пандус на арках, що розширюється до низу і фланкується чавунними вазами і мармуровими скульптурами. Над всім цим об'ємом домінує досить присадкувата баня, що власне і надає всій будівлі центричність і чіткий селуєт. Флігелі побудовані в одну лінію з парадним фасадом палацу і мають чотирьохколонні портики, що розміщуються паралельно від головної осі ансамблю. Фасади самого палацу мають елементи русту і збагачені ліпниною у формі античних вінків зі стрічками, що розміщуються над вікнами.

Паралельно зі створенням палацу в Сокиренський садибі йшов формування парку. Керував цим процесом замовлений із-за кордону садівник Бистерфельд. В основу створення парку положено концепцію англійського стилю, в якому основний прийом у створенні паркових композицій базувався на підборці дерев в залежності від тону, який в свою чергу створював незабутню гамму фарб. Сама площа парку бл. 600 десятин (654 га.). В його глибині було створено церкву, альтанку-ротонду, готичний місток, видові майданчики. Парк було наповнено біломармуровою скульптурою, лавами і вазонами. Одним словом, все в парку було зроблене для того, щоб підкреслить красу природи і величавість столітніх дерев.

Новий дім в Сокиренцях був збудований в 1829 році і вся родина переїхала туди на проживання. Відповідно нове житло відповідало вимогам того часу. В полац нараховувалося 60 кімнат і Галагани не без святкової помпи дають бали і прийоми в ньому для місцевих дворян. Петро Галаган прагнув оздобити свій будино зі смаком, а тому не шкодує коштів на купівлю цінних художніх речей. Наприклад, за кортинами для палацу він їде до Відня і Венеції, купує їх в Петербурзі, Москві і Києві. Крім того, було сформовано в садибі кріпосний театр і оркестр до 30 чоловік, а інструменти для нього і капельмейстера було замовлено в Німеччині.

Але власнику не судилося довго прожити в новому помешканні. В 1834 році він під час поїздки до Петербургу помирає в Москві, звідки тіло його було перевезено до Сокиренець. По своїй смерті Павло Григорович залишає доньку і сина Григорія, якому судилося залишити досить помітний слід в усій історії України другої половини ХІХ ст.

Григорій Павлович Галаган, малюнок

Григорій Павлович дійсно був не ординариним поміщиком свого часу. Він був людиною, яка не тільки бачила суспільні проблеми, а й прагнула їх вирішити. Він був однією з найосвіченіших людей свого часу. Початкову освіту він здобув в сокиренський садибі, а його наставником був відомий суспільний діяч Федір Іванович Чижов, що справив на молодого Григорія неабиякий вплив. В 1843 він закінчив Петербургський університет (факультет юреспонденції) і разом зі своїм наставником їде до Італії, де знайомиться з творчість майстрів доби відродження і зкуповує там (в Римі) роботи визнаних вітчизняних майстрів.

Всі ці експонати увійшли до тієї колекції старожитностей, що за довгі роки була сформована в Сокиренцях різними поколіннями цієї родини. В ній були присутні твори образотворчого мистецтва, зброя, згадані вище подарунки Петра І, шведські талярі, що були захоплені Гнатом Галаганом під час Північної війни в 1708 році, срібний посуд з родинними гербами Дуніних-Борковських та багато інших досить цікавих предметів минувшини. Нажаль багато з цих експонатів безслідно зникли в роки громадянської війни, та все ж саме на основі галаганівської колекції склався Чернігівський художній музей.

Григорій Павлович був ліберальним поміщиком і розумів весь архаїзм, що приховувало в собі кріпосне право. Він разом зі своїм приятелем Василем Тарновським (старшим), що з Качанівки, приймає активну участь в процесі проведення селянської реформи 1861 року, що, власне, і звільнила селян від кріпосної залежності. Показовий факт: Остап Вересай – видатний український кобзар ХІХ ст., був кріпаком Галагана. Молодий господар звільняє його від кріпосної залежності і підтримує кобзаря фінансово і морально. Влаштовує Вересаю концерти, не лише в колі цвіту української інтелігенції, а й для царської родини.

Був Галаган і членом Кирило-Мефодієвського товариства. В секретні депеші генера-губернатора Бібікова до графа Орлова в травні 1847 року повідомляється про вільнодумство Григорія Галагана і Федора Чижова і те, що над ними треба встановити негласне спостереження. Під час арештів кирило-мефодіївців Галаган фактично чудом уникає долі Шевченка, він залишається на волі і має змогу жити нормальним життям, реалізовуючи свою моральну програму.

Галаган стає предводителем дворянства в Борзнянському повіті Чернігівської губернії, головою Прилуцького з'їзду мирових суддів, таємним радником. Мав величезну кількість нагород серед яких був орден Білого Орла, яким нагороджували далеко не всіх високопоставлених чиновників.

В своїй садибі Григорій Галаган будує церковний комплекс, як пам'ятник спокутуванню гріхів своїх предків (церква втрачена). З іншого боку він засновує допомогове-ощадне товариство, перерахувавши як стартовий капітал на його рахунок 3 000 крб. і надав для нього кам'яний будинок.

І здавалося б, що життя Галаганів йде своїм плином, але в житті Григорія Павловича сталася величезна трагедія. Зі своєю дружиною Катериною Павлівною вони мали єдиного сина Павла, який у віці 16 років в 1868р. раптово помирає від тифу. Зі смертю Павла рід Галаганів по чоловічий лінії остаточно згас. Для батька це був страшний удар, від якого він і так не оправився. Розуміючи, що все майно і всі статки родини залишити по суті буде нікому, Григорій Галаган спрямовує їх на розвиток освіти на Україні. За власний кошт він купує за 200 тис. крб. в центрі Києва землю і приміщення жандармерського управління і приватного жіночого пансіону. На їх базі він відкриває закритий загальноосвітній навчальний заклад для хлопчиків 14 – 16 років. Після закінченя якого випускники мали право на вступ до університету.

У травні 1870 року рескриптом Олександра ІІ затверджено статут навчального закладу і дано дозвіл на його назву: «Колегія Павла Галагана». У зверненні до Григорія Галагана імператор побажав йому знайти втіху в чужих дітях, які він зігріватиме своєю добротою. Засновник пожертвував на утримання Колегії дім у Києві і дохід з маєтків в Чернігівській та Полтавській губернії в сумі 12 тис. щорічно. Для самої «Колегії Галагана» було підібрано висококласний викладацький склад, де викладали А.Степович, Я.Колубовський, М.Мурашко, М.Пимоненко.

Після смерті Григорія Галагана в 1888 році, його маєток успадкувала його племінниця Катерина Павлівна Ламздорф. З 1894 року, «по Высочайшему повелению», власниці Сокиренців дозволили до прізвища Ламздорф додати Галаган. Ламздорф-Галагани володіли Сокиренцями до початку громадянської війни, а коли вона розпочалася вони, як багато інших представників славетних дворянських родів змушені були емігрувати за кодон.

В самій садибі з в радянськи час і по нині беззмінно розміщуються різні навчальні заклади. Це досить цікавий факт, який нагадує нам діяльність останнього представника цієї славетної родини Галаганів.

Старший науковий співробітник НІКЗ “Качанівка” Шевченко Тарас Михайлович.

НІКЗ Качанівка, НИКЗ Качановка, сайт Качановка, палац Качанівка, заповідник Качанівка, заповедник Качановка, Тарновський, Буренко, kachanovka, Черниговской области, Ичнянского района